Вознесіння Господнє. Божественна літургія.

В день двунадесятого свята, Вознесіння Господня, в Свято-Кирилівському монастирі було звершено дві Літургії. Ранню Божественну Літургію по благословінню архімандрита Варлаама (Озимок), звершив схіігумен Амфілохій (Тарасюк) духівник обителі. Другу Божественну літургію в Кирилівському храмі очолив протоієрей Олександр (Іценко), благочинний обителі.

Вознесіння — мабуть, одне із набільш таємничих і незрозумілих для повсякденної свідомості християнських свят. Господь возноситься від людей на Небо. Здавалося б, вірянам потрібно сумувати із-за цїєї розлуки. Церква, навпроти, святкує цю подію, як одне з дванадцяти самих важливих і радісних свят.

Насправді в церковному розумінні свята немає ніякого протиріччя. Христос в Своєму Вознесінні не залишив світ, навпаки, вражаючим чином Він став іще ближче до людей. Вознесіння Господа було завершенням справи спасіння людського роду. Спаситель сказав Своїм учням: Когда Я вознесен буду от земли, всех привлеку к Себе (Ін. 12, 32). Христос тут говорить не тільки про Свою смерть за людей, коли Він був вознесений на Хрест, але і про Своє славне Вознесіння, коли в людському тілі, істинний Бог і Людина, Він став праворуч Отця – тобто, людська природа, яка була вознесенна Христом, виявилась поруч від Бога і вшанована великою славою.

Спасіння людей було неможливе без того, щоб Бог, який став людиною, не увійшов в саму глибину смерті, в твердиню пекла, звідки Він вивів душі усіх, хто чекав Його пришестя померлих. І уславлення Сина Божого як Людини (славу як Бога, єдинородного від Отця, Він мав перш буття світу і часу) не могло відбутися без цієї перемоги над смертю. Митрополит Антоній Сурожський так пише про боговтілення: «Людина, виявляється, настільки глибока, настільки дивна, що вона здатна з’єднаться з Божеством, не згорівши в цьому полум’ї, не загинувши від цієї зустрічі». В події Вознесіння Бог показує, що перетворена людина може дійсно увійти в Небесне Царство і стати праворуч Бога.

В цей день не стільки Христос возноситься на Небо, скільки Небо сходить на землю. В церковних таїнствах людина в Христі набуває незвичйну, найбільш трепетну і потаємну близькість до Бога, і Небесне Царство, тим самим, входить і в людське життя. Місцем його перебування на землі стала Церква, день нарождення якої буде відзначатися через десять днів, в свято Святої Трійці, П’ятидесятниці. В останній бесіді з ученями Іісус сказав їм: Но Я истину говорю вам: лучше для вас, чтобы Я пошел(к Отцу); ибо, если Я не пойду, Утешитель не приидет к вам; а если пойду, то пошлю Его к вам (Ін. 16, 7). Саме про це Своє славне Вознесіння, по свідченню церковної молитви перед причастям,  яке «обожнює», долучає до Бога і тілесну природу людини, свідчить цими словами Спаситель.

Вже перед Вознесінням Христос, явившись Своїм ученям, сказав їм: Идите по всему миру и проповедуйте Евангелие всей твари. Кто будет веровать и креститься, спасен будет; а кто не будет веровать, осужден будет. Уверовавших же будут сопровождать сии знамения: именем Моим будут изгонять бесов; будут говорить новыми языками; будут брать змей; и если что смертоносное выпьют, не повредит им; возложат руки на больных, и они будут здоровы (Мк. 16, 15-18). Обіцянка Христа повністю виконалася в день П’ятидесятниці, коли Дух Святий зійшов на апостолів.

Після цього Спаситель вывел их вон из города до Вифании и, подняв руки Свои, благословил их. И, когда благословлял их, стал отдаляться от них и возноситься на небо. Они поклонились Ему и возвратились в Иерусалим с великою радостью (Лк. 24, 50-52). Вказівка євангеліста на велику радість показує, що апостоли не сприймали цю подію як розставання. «Не Христос не хотів перебувати з апостолами, — пише священномученик Фаддей (Успенський), — а світ, який ненавидить Христа, не міг вмістити перебування в ньому Христа».

Христос возноситься і для того, щоб люди самі, з власної волі Його покликали, впустили Небо, в якому Він нині перебуває, і Своїм людським єством, в власне життя. Прийняти Христа з радісним і відкритим серцем по прикладу апостолів і закликає Церква в це велике свято.