[cml_media_alt id='1225']DSC_0839[/cml_media_alt] В першу неділю Великого посту архімандрит Варлаам (Озимок) очолив святкову Божественну Літургію. По закінченні богослужіння був звершений чин «Последование недели Торжества Православия» – молебень про торжество православної віри і про повернення на шлях істини усіх відступивших від Православ’я. Протоієрей Олександр (Іценко) по благословінню намісника  звернувся до присутніх з проповіддю, в якій розповів про історію і духовне значення свята. Також в цей день духівником монастира схіігуменом Амфілохієм (Тарасюк), був проведений відкритий урок для вихованців недільної школи по предмету Закон Божий на тему «Устрій храму».

Звичай святкувати в перший недільний день Великого посту Торжество Православ’я сходить до першої половини IX сторіччя, коли був складений особливий чин і було встановлено це свято – в пам’ять про перемогу над іконоборством на VII Вселенському Соборі (787 р.), і одночасно в пам’ять про перемогу Церкви над багатьма іншими єресями, які представляли величезну небезпеку для внутрішнього життя Церкви і для її місії в першому тисячолітті.

Текст читаємого Апостола в цю неділю (Євр. 11, 24-26;32 – 12, 2)  викладає важливе вчення про віру на прикладі старозавітних праведників. «Верою Моисей … лучше захотел страдать с народом Божиим … и поношение Христово почел большим для себя богатством, нежели Египетские сокровища» (ст. 24-26) – як прообраз Христа, який страждав за людей, і Моісей волів страждати за свій народ, щоб позбавити його від рабства єгиптян. Далі апостол Павло перераховує інших старозавітних праведників, які силою віри творили багато дивних справ і чудес. Одних він називає по іменам, у інших, не називаючи імен, перераховує лише їх діяння.

«И все сии, свидетельствованные в вере, не получили обещанного, потому что Бог предусмотрел о нас нечто лучшее, дабы они не без нас достигли совершенства» (ст. 39-40) –цими словами апостол хоче напоумити нетерпляих і малодушних палестинських євреїв, які, не звершивши ще християнського подвигу, хотіли би вже бачити виконання християнських надій. Він втішає їх уявою про те, як довго пришлося чекати старозавітним праведникам нагороди за своє терпіння – поки Велика Жертва Христова не відкрила ім врата Небесного Царствія.

Далі апостол Павло пропонує євреям, дивлячись на приклад старозавітних праведників, з терпінням проходити «предлежащее нам поприще, взирая на начальника и совершителя веры Иисуса», як на вищий приклад для усіх тих, хто подвизається.

Євангельське читання дня (Ін. 1, 43-51) говорить про призвання апостолів Пилипа і Нафанаїла. Нафанаїл, спочатку сумнівався, що Іісус із Назарета є Христос, – «из Назарета может ли быть что доброе», – потім, коли Спаситель сказав йому про побачене Їм під смоковницею, признав Його, як Сина Божого і Царя Ізраїля.

Показуючи на дещо більше, Господь сказав: «Отныне будете видеть небо отверстым и ангелов Божиих восходящих и нисходящих к Сыну Человеческому». І дійсно, у втіленні була зруйнована перешкода між Богом і людьми, знову почалось спілкування між світом горнім і дольним світом, так як Бог став Людиною, щоб останній міг стати богом по благодаті. Через Іісуса Христа, який прийняв людський образ, люди отримали можливість відновити в собі образ Божий. І Церква, яка пропонує на початку посту це євангельське читанння, вказує і на ціль людини в його покаянному робленні – на обоження. «Подібне пізнається подібним», тільки очистивши себе від страстей і уподоблюючись Богу чистотою і святістю, ми можемо пізнати Бога і поєднатися з Ним.

Іконопочитання – це живе свідоцтво втілення Бога в людській природі і освящення матеріального світу. Захист ікон був захистом віри у втілення Христа, оскільки іконоборство було однією із форм заперечення реальності історичної події втілення Бога.

Християнська ікона по своєму значенню являється богослов’ям у фарбах. Все, що у Священному Письмі і в житіях святих зображено за допомогою друкованих літер, те на іконі зображено за допомогою різних фарб. Для православних християн ікона не є ідолом, що підміняє собою невидимого Бога. Ікона –це символ і знак присутності Бога живого «тут і зараз»: в Церкві, в нашому домі, а потім і в нашому реальному житті.

Іконоборців засудили, і було приняте рішення в першу неділю Великого посту святкувати перемогу над іконоборством, а разом з цим і перемогу над усіма єресями, які стрясали в тей час життя Церкви. Велика була надія отців Сьомого Вселенського Собору, що віднині ниякі єресі і відступи від віри не похитнуть православної віри. Саме в знак цїєї надії і було встановлено свято, яке ми святкуємо.

[cml_media_alt id='1223']DSC_0837[/cml_media_alt][cml_media_alt id='1224']DSC_0838[/cml_media_alt][cml_media_alt id='1258']DSC_0872[/cml_media_alt][cml_media_alt id='1259']DSC_0873[/cml_media_alt][cml_media_alt id='1263']DSC_0877[/cml_media_alt][cml_media_alt id='1267']DSC_0881[/cml_media_alt][cml_media_alt id='1277']DSC_0891[/cml_media_alt][cml_media_alt id='1283']DSC_0897[/cml_media_alt][cml_media_alt id='1289']DSC_0903[/cml_media_alt][cml_media_alt id='1303']DSC_0917[/cml_media_alt]