Сьогодні Свята Церква разом з нами, згадує євангельську подію — Срітення Господнє! Історія цього, свята, переносить нас в Єрусалим, більше як на дві тисячі років назад в минуле. Жив в ті часи в Єрусалимі, старець Симеон, він був дуже благочестивим, і разом з тогочасними вірянами очікував пришестя в світ Господа нашого Ісуса Христа. Архімандрит Варлаам (Озимок)
В житті Симеона сталася подія, яка змінила все його життя . В ІІІ ст. до Р.Х. цар Птоломей ІІ Філадельф, забажав мати в своїй бібліотеці єврейські книги, на Грецькій мові. Для цього із Єрусалиму в Олександрію, були відправлені із всіх колін Ізраїлевих, 72 мудреця в знанні Закону. Серед них був і Симеон. Перекладаючи книгу пророка Ісаї, він дійшов до слів: «Се, Дева во чреве примет, и родит Сына…», старець засумнівався, що діва, яка не знала чоловіка, може народити, і хотів переправити це місце в тексті, а натомість вписати «жена». Але раптом з’явився Ангел, який зупинив його і сказав: «Повір написаному, ти сам скоро переконаєшся, що це пророцтво виповниться, і ти житимеш, поки не побачиш Господа, народженого від Чистої і Пренепорочної Діви»… З тих пір минуло майже 300 років. Весь цей час, все своє довге і праведне життя, зігрітий вірою в Спасителя, очікував праведний Сіміон, звершення того, про що йому було сказано Святим Духом через Ангела(Лк.2.26).
Одного разу по Божому натхненню приходить праведний старець в храм, того ж дня батьки новонародженого Ісуса, Йосиф і Марія, принесли Богонемовля, щоб звершити на сороковий день, над ним законний обряд, як говорить слово Боже: «представить перед Господа», тобто посвятити Його Богу. Старець Симеон зустрів Дитя на порозі храму, і з радістю взявши Його на руки, прославив Бога, і промовив: «Ныне отпускаеши, раба Твоего Владико, по глаголу Твоему с миром…» Тут, з цими словами, для праведного старця, закінчувалось те, чого він очікував майже три століття. Багато пророків і праведників прагнули бачити пришестя Христове на землю, але всі вони, як говорить Апостол: «умирали в вере не получив обетований, а только издали видели оныя и радовались». Те, що було приховане багато часу, складалось з великих надій і сподівань, Промислом Божим судилось праведному Сіміонові, не тільки побачити, але й осягнути старчеськими руками. Він зустрів, прийняв на руки Господа, Того, на кого очікував все земне життя, і Того, до кого з радістю перейшов у вічність.
І ось тому, подія сьогоднішнього дня, Срітення Господнє, нагадує нам, всім християнам, що колись, в свій час, наша мама також принесла нас в храм, і також представила перед Богом, щоб ми стояли в твердості віри, і святості свого життя. І слова: «Ныне отпускаеши…»,слова, які ми кожного разу чуємо за богослужінням, відносяться не тільки до праведного Симеона, вони стосуються кожного з нас. Пройде час, і рано чи пізно, ці слова торкнуться нас всією своєю сутністю. Через це дуже важливо пам’ятати, що ми завжди стоїмо перед Богом, але не завжди це усвідомлюємо, а приглушуємо нашу свідомість повсякденними різними справами, гріхами і непокірністю Божій волі. Срітення Господнє нагадує нам, що ми постійні причасники Божого дому, і що ми головний предмет Божої любові. Господь в силу свого обітування, перебуває в цьому світі,з нами «до скончания века». Він завжди і повсюди, перший шукає з нами зустрічі, така природа Його любові. Бог стоїть біля дверей нашого серця і стукає. Велике Благо тим ,хто відповідає на Його поклик, і хто сам шукає з ним зустрічі. Сховатись від Бога неможливо, якою б людина не була, розумна, здібна, могутня. Чого б вона не досягла, вона все одно залишається людиною. Нам зустрічі з Богом не уникнути. Ця зустріч в нашому житті, в нашій вірі, в радостях і в горі, вона в Церкві, в Її таїнствах, і в оточуючому нас світі, і вона врешті решт в кінці нашого земного життя. І про цю саме останню зустріч нам треба пам’ятати постійно!
