Православні храми здавна являються запаленими лампадами живої віри Святої Русі, серцевиною і зосередженням молитовеної сили нашого народу, важливим духовними та культурними центрами нашої Вітчизни.
Багато в чому саме завдяки присутності в нашому житті християнських храмів звершувались і продовжують звершуватися благодатні духовні зміни в житті кожного православного християнина і всього українського суспільства.
Відродження порушених та занедбаних святинь — це явище реального воскресіння Украіни, справжній процес одухотворіння наших сердець, перетворення людських душ.
Палаючою, відданою любов’ю любить наш народ свої церкви, де християни, зібравшись разом, підносять до Бога теплу молитву, дістають благодать і одухотворюються силою Божою.
В останні декілька років ми стали свідками продовження відродження старовинного Преображенського храму села Гусинці, який зник під водою в 70-х роках минулого століття під час будівництва Канівського водосховища.
За архівними матеріалами, Преображенський храм був збудований в 1822 році на території села Гусинці Переяславського повіту, Полтавської губернії на кошти місцевого пана Гусинського.
Храм будували самі селяни з цегли, виготовленої на місцевому цегляному заводі. Завдяки високій якості будівельних матеріалів, сумлінному ставленню самих будівельників до справи і гарячої молитви народу, залишки церкви збереглися до наших днів, незважаючи на те, що майже 40 років храм простояв у воді. В правому приділі церкви знаходився склеп панської сім’ї. В ньому були поховані пан Гусинський та його син.
При храмі існувала церковно-парафіяльна школа, був збудований будинок для священника. Історичні матеріали зберегли імена настоятелів храму — Миколи Стефановича Андрієвського і Захарії Юхимовича Савинського. Жителі села згадують, що на початку ХХ століття в Гусинцях був чернечий скит. Ченці власними силами разводили худобу, виращували зернові культури, посадили багато плодових дерев, мали теплиці, навіть вырощували кавуни. Була у них своя маслобійня, крупорушка, паровий млин. До них їздили молоть борошно жителі навколишніх сіл. В одному з приміщень скита була лікарня і продуктова крамниця.
На думку ченців, розвинуте господарство повинно служить створенню гідного життя кожного православного християнина і всього українського народу. Для християнина питання всебічної та многогранної господарської діяльності, економіки, підприємництва являються, в першу чергу, засобом служінню Церкві Христовій, ближньому та ідеалом соціальної справедливості. Така діяльна практика чернечого життя має давню, глибоку історію.
В історії Православної Церкви чернецтво завжди було переможним та урочистим свідоцтвом віри, надії людини на Бога. Подвиг чернецтва — це дивна, потужна, унікальна, вражаюча, радісна і переможна хода до Христа. Пустеля самозречення, жертовності, відданості волі Божій відкриває можливість кожному християнину спорудити монастирські стіни благодаті Святого Духу в своєму серці, захищаючи свій розум , душу та волю від гріху, смутку, печалі, туги і відчаю, який царює в сучасному світі. Це — свого роду чернеча місія в світі, в результаті якої відбувається воцерковлення світу і ідеали повного посвячення людини Богу проникають в життя суспільства.
Скит в Гусинцях існував до 1919 року. Ченці залишил Гусинці тільки після набігів багаточисленних банд, коли від рук бандитів невинно загинули дев’ять ченців.
Страшні часи настали для церкви, як і для всього народу Святої Русі. Радянська влада бачила в Церкві Христовій одного із своїх головних ворогів, і тому з ненавистю та шаленністю не тільки руйнувала храмы, але і знищувала духовенство, виривала віру із сердець православного народу розпеченими щипцями войовничого безбожжя, презирства та атеїзму.
Гоніння безбожних десятилітть ХХ сторіччя послабили не тільки церковний організм, але і життя всього українського суспільства. Печальні наслідки цього трагічного періоду церковної історії ми особливо ясно відчуваємо сьогодні, коли бачимо, як важко здійснюється відродження не тільки кам’яних стін храмів, але і душ, сердець людських.
Після затоплення села в 1969 році добратися до розграбованого і закинутого храму стало можливо тільки на човні, зимою — дійти пішки по льоду. Але, незважаючи на сили зла, розрухи та наруги, храм продовжував жити своїм таємничим життям в Бозі, будучи святинею під спудом. З самою історією храму виникло багато свідоцтв, сказаннь та споминів. Одні розповідають, що хтось чув, як на свята дзвонять зняті церковні дзвони, а інші говорять про те, що чують стогін порубаних ченців по збежчещеній святині.
У 2001 році першою сходинкою до відродження храму стало відновлення церковного богослужіння, яке було організовано відомим пастирем Церкви Христової протієреєм Михайлом Макеєвым. Незважаючи на те, що в церкову важко дістатися, кожна служба в її стінах збирає жителів навколишніх сіл. Особливо радісним та урочистим для життя храму є престольне свято на Преображення Господнє.
У 2008 році була створена і зареєстрована релігійна громада Преображенського храму Української Православної Церкви, яка і сьогодні збирає історичні, архівні матеріали, вирішує питання про реставрацію храму, відновлює комунікації і інфраструктуру храму.
Церковна громада має всебічну підтримку Київської Митрополії та архімандрита Варлаама (Озимка), намісника Свято-Кирилівського монастира міста Києва.
На сьогоднішній день храм відроджується стараннями отця Варлаама, працею якогг не тільки відроджений Преображенський храм, але і налагоджується багатогранне життя церковного приходу, облаштовується територія навколо храму. Молитва у храмі Божому та практичне піклування про ближніх в світі являють собою в житті архімандрита Варлаама єдину, цілістну модель християнського служіння Богу і людям. Силою православної віри, радістю спілкування з Богом християнин, на думку доброго пастиря, здатен розтрощити сили хаоса, розрухи, порожнечі, впоратися з будь-якими труднощами земного буття і збудувати світле, повноцінне, насичене, радісне життя, засноване на Євангелії і любові до Православ’я.
Зусиллями отця Варлаама, голови парафіяльної ради Юрія Цекаленко, парафіянина Дениса Кострожевського, їх сподвижників, однодумців та помічників, духовна та архітектурна скарбниця Україны — храм наших сердець, храм на воді, храм на острові надії став доступним для народу і прочан зі всіх кінців світу.
До відродженного храму та дзвінниці Преображенського храму сьогодні простягається довгий міст, який символізує наше сходження до Царства Божого. Храм Божий на землі усуває всяке провалля і перепону між стражденними, одинокими, заблукалими, розгубленими людьми и Всесильним, Милостивим Богом.
Віднині Преображенський храм доступний народу Божому, всім: тим хто у влади і підлеглим, багатим та бідним, здоровим і хворим, радісним і печальним — всім, хто прагне Христової просвіти, втіхи, лікування, зцілення и преображення. Працею духовенства та меценатів над Дніпром знову чутно дзвінкий святковий передзвін дзвонів, спів і подяка Богу.
На шляху до храму погляду духовних пілігримів і місцевих мешканців відкриваються живописні острови, безкінечна водяна гладь та густі зарості вишуканого латаття. З пісчаного берега, зарослого лісом, добре видно будівлю храму і дзвінницю, які розташовані в двохсот метрах від берегу посеред води, на мілині.
В Преображенському храмі знову підносяться молитви до Всевишнього Бога, Творця світу про народ Святої Русі і порятунку всього людства. Преображення Господа нашого Іісуса Христа на Фаворі і церковний спогад цієї рятувальної події — ключ до всього християнського богослов’я Православної Церкви. Сам Творець світу кожний день нашого буття преображає Своєю благодаттю, освящає простір, час, події, все, що нас оточує.
Турботами жертводавців, опікунів, будівельників, реставраторів, іконописців і молитвами християнського народу відбулося відродження православної перлини Канівщини — закинутої святині нашої багатостраждальної Вітчизни. Храм мученик, сповідник і пророк знову нагадує нам про вічні цінності буття, про віру в Бога і відродження нашого життя.
Майбутнє храма в Гусинцях духовенство та парафіяни зв’язують зі зведенням обителі в честь святителя Миколая, на відведених Бориспільскою районною адміністрацією 11-ти гектарах землі біля церкви. В чернецьких обителях завжди горять лампади віри, благодаті, сили Божої і одухотворення в Святому Дусі, звучать молитви до Господа про весь Всесвіт та про окремо взяту людину.
Преображенський храм на воді в селі Гусинці не тільки символізує ковчег спасіння в бурхливих житейських водах, але і єднає в собі небесну та земну красу. Він втілює в собі ідею горіння серця вірою в Христа, паріння людської душі вгору до Небес, чистоту помислів та красу Божественної Істини.
Преображенський храм твориться людьми, які усвідомлюють, що вони творять перед обличчям Всевишнього Господа, в ім’я Його і з любов’ю до Нього. Храм в Гусинцях — це ранкова зоря в темряві нашого буття, проблем, відчаю, невір’я, конфліктів та потрясінь. Споглядаючи на храм, мимоволі хочеться звернутися до Бога з молитвою, що б Він Своєю силою, владою та любов’ю перетворив життя наших близьких, рідних і всієї Вітчизни.
Оновлення храму в Гусинцях являє собою світло Христової любові, жертовного апостольского оптимізму в апокаліптичні часи третього тисячоліття.
